ПО́ПА́С, у, ч., розм.
1. Місце для випасання худоби; пасовисько, випас. Воли підбилися, вставать не хотять з попасу (Стеф., Вибр., 1949, 193); Улітку наші коні завжди на попасі: які на луках, які по левадах, а то і по перелісках, де трава добра (Морд., І, 1958, 155).
2. Те саме, що випаса́ння. [Микита:] Аж отут передихнем по-людськи, двоє суток їхали поспішаючи, зупинялись тільки на хвилинний попас (Кроп., V, 1959, 506); З-за Десни, з соковитих зелених лук повертаються після нічного попасу колгоспні коні (Рад. Укр., 21.VIII 1946, 2); Добрий кінь без попасу відмахував версту за верстою (Кач., Вибр., 1949, 232); // Випасання худоби як спосіб годівлі. Насумрений Павлюк сповістив правління про загрозливе явище на фермі — перейшли на попас — на триста літрів упав удій! (Горд., Дівчина.., 1954, 139).
Става́ти (ста́ти) на по́па́с (на по́па́сі) — зупинятися для випасання коней, волів під час подорожування. Ой, йшли чумаки з України, Стали на попасі край долини (Чуб., V, 1874, 915).
3. перен. Дармові харчі, їжа, пожива. Ходить мати гукаючи, Свого сина питаючи. «Ой, я [ворон] твого сина знаю, Бо я з його попас маю» (Укр.. лір. пісні, 1958, 522); Наганявшись та нагулявшись після нудних екзаменів, вони натрапили на добрий попас і полуднували, аж за вухами лящало (Н.-Лев., І, 1956, 620).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 183.