ПОПАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. Панувати якийсь час. Якби тобі довелося В нас попанувати, То знав би ти, пане-брате, Як їх називати, Отих твоїх безталанних Дівчаток накритих (Шевч., II, 1963, 209); // Жити по-панському якийсь час. — Ти б, серце, вічно панувати хотіла. Доволі. Попанувала, і годі (Коцюб., II, 1955, 388).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 182.

Попанувати, ну́ю, єш, гл.

1) Погосподствовать, поцарствовать, побыть бариномъ. І над нашим ще народом ще хоть трохи попануй. Котл. Од. 494. Як би тобі довелося в нас попанувати. Шевч. 453.

2) Поблагопріятствовать, подѣйствовать. Тепер весна попанувала на ярину. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 320.