ПООБТІ́СУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пообті́сувати; // у знач. прикм. — Що се ви робите? — спитав боярин майстрів. — Згадай, коли мудрий! — відповіли ті з насмішкою, збиваючи пообтісуване дерево докупи (Фр., VI, 1951, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 175.