ПООБТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Обтяти багато чого-небудь. — Пообтинай нігті свої й дай мені (Н.-Лев., IV, 1956, 235).

2. Відрізати повністю багато чого-небудь. Він тямив уже, як ліпше підрубати дерево, як пообтинати суччя на нім (Літ. Укр., 29.III 1968, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 175.

Пообтинати, на́ю, єш, гл. Обрѣзать (во множествѣ).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 317.