ПООБВ’Я́ЗУВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до пообв’́язувати. Показала [мати] на старого, котрий, пообв’язуваний хустками, лежав на постелі (Фр., VIII, 1952, 170).

2. у знач. прикм. Який обв’язався хустками, рушниками і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 169.