ПОНУ́РИТИСЯ див. пону́рюватися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 167.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ПОНУ́РИТИСЯ див. пону́рюватися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 167.
Понуритися, рюся, ришся, гл. Угрюмо опустить голову. Ой вийде брат, — понуриться, вийде матір, — зажуриться. АД. І. 270. Посідали, понурились, ніхто й пари з рота не пустив. Стор. II. 14.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 312.