ПОНИ́НІ, присл. До сьогоднішнього дня, до цього часу, досі. — Ну, ти мав причини певні, Хоч з тобою я не згоден; Але ви, чом з вас понині Ні слівця не дав ні оден? (Сам., І, 1958, 181); Й понині сльози матерів По лицях в нас течуть, Своїх батьків, своїх синів Й понині сім’ї ждуть (Гірник, Стартують.., 1963, 64); Я, хоч не пив і не тринькав у житті, проте залишився й понині у великих злиднях (Гончар, II, 1959, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 161.