ПОНЕ́ХТУВАТИ, ую, уєш, док.

1. неперех., ким, чим. Поставитися із зневагою до кого-, чого-небудь.

2. перех., розм. Зіпсувати, пошкодити що-небудь. Як нап’ється, то сорочки рве, горшки б’є, сказано, що на очі натрапиться, усе понехтує (Сл. Гр.); // Побити, понівечити кого-небудь. От падлючі діти — так понехтували хлоп’я: як побили (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 159.

Понехтувати, тую, єш, гл.

1) Пренебречь.

2) Испортить, попортить; причинить вредъ. Як нап’ється, то сорочки рве, горшки б’є, сказано, що на очі натрапиться, усе понехтує. Черниг. г. От падлючні діти — понехтували хлоп’я: як побили. Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 311.