ПОНЕВІ́РКА, и, ж., діал. Поневіряння. Йому здавалося часом, що оте довголітнє життя в такій поневірці скалічило, обезсилило її душу (Фр., VII, 1951, 267); Дорогою через поля і луки Його ведуть жандарми у Дрогобич, В тюрму ведуть на поневірку й муки… (Павл., Бистрина, 1959, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 156.