ПОНАТИ́КУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до понати́кувати. Родичі дальні, на п’ятихвилинних фотографіях, понатикувані у рамці до портретів. Жужмом (Кучер, Трудна любов, 1960, 332); // понати́кувано, безос. присудк. сл. Лише Сутуга та Балута, не в силах приховати свого занепокоєння, дивилися собі під ноги й совалися на стільцях, наче там понатикувано голок (Кир., Вибр., 1960, 318).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 154.