ПОНАСУВА́ТИ¹, а́ю, а́єш і ПОНАСО́ВУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Насунути що-небудь на щось (про багатьох). Перед старими низенькими дверима, позакривавшись комірами й понасувавши на очі шапки, стояли вони мовчки і чекали (Вас., І, 1959, 91).

ПОНАСУВА́ТИ², а́ють, док. Рухаючись, наблизитися (про багато чого-небудь). Берегами понасували хмари темного зелення, а між ними місцями випирались незграбні скелі та купи сірого каміння (Вас., І, 1959, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 154.

Понасувати, ва́ю, єш, гл. Насунуть, надвинуть (во множествѣ). Понасували шапки аж на вуха. Богодух. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 308.