ПОНАПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Напустити куди-небудь багатьох. Дід Григорій понапускав на дзвіницю парубків, так вони як ужарять польки, ну, не можна встояти в вівтарі (Мик., Кадильниця, 1958, 58); — Який це чорт понапускав товару в садок? (Н.-Лев., II, 1956, 59); // Дозволити мешкати у будинку, квартирі і т. ін. багатьом. Вона понапускала у будинок квартирантів; // Напустити куди-небудь багато чогось. Приїхав раз з сусідом пан у гай І Щук звелів у став понапускати (Гл., Вибр., 1957, 79); — Мамо, ось гляньте — гляньте, хто воно стільки золотих квіточків [квіточок] на воду понапускав? (Вас., Незібр. тв., 1941, 36).
2. Спустити, звісити багато чого-небудь на щось. Понапускати кучері на лоб.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 151.