ПОНАПИ́ХАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до понапиха́ти. Чічі тілько мацає понапихані чимось кишені і в капоті, і в штанях, аж порозпирало (Ков., Тв., 1958, 179); // понапи́хано, безос. присудк. сл. Там — ціла вулиця кам’яних крамниць, де видимо-невидимо понапихано всякого краму (Мирний, II, 1954, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 151.