ПОНАНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, док., перех.
1. Принести одне за одним, частинами багато чого-небудь. І чого то туди не понаносили [люди] або не понавозили? (Кв.-Осн., II, 1956, 12); Невідомо й хто понаносив гостинців сиротам (Ю. Янов., Мир, 1956, 69); // Занести багато снігу, бруду і т. ін. за ногами до оселі (про багатьох).
2. Нанести в яке-небудь місце багато піску, пилу, мулу і т. ін. (про вітер, течію). Вітер понаносив піску.
◊ Чорт і т. ін. понано́сив (понано́сить) кого — те саме, що Чорт і т. ін. нані́с (нанесе́) кого (у великій кількості) (див. нано́сити). Нечиста мати понаносила до нас тих панів, та й стали вони захоплювати наші землі (Стор., І, 1957, 230); — І понаносив дідько сюди на нашу голову всяку цивільну шваль (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 495).
3. Поставити багато позначок на карту, схему і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 150.