ПОНАКИДА́ТИ 1, а́ю, а́єш, док., перех. Наки́дати багато чого-небудь, у багатьох місцях. Він понакидав у хаті дощок, понастругував трісок,що Антонові не було куди й ступити (Чорн., Визвол. земля, 1959, 14); * Образно. — Давно вже хоче [пан] всіх лісовиків витурити з Синяви. Цей понакидає лиха в мужицькі двори (Стельмах, І, 1962, 72); *У порівн. На шибках.. лежали нерухомі тіні од волохатих гілочок і сучечків, ніби хто понакидав туди срібного лому (Вас., І, 1959, 239).
ПОНАКИДА́ТИ2, а́ю, а́єш, док., перех. Накинувши, зачепити кожного або кожне з багатьох; // Начепивши, закріпити багато чого-небудь. Він понакидав усі клямки, позасував усі засови і ще підпер надвірні двері лопатою (Трубл., І, 1955, 89); // Похапцем, недбало одягти зверху що-небудь (про багатьох). Деякі поспирались на тин і лузали насіння, деякі стояли купами, понакидавши свити на плечі (Н.-Лев., І, 1956, 471).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 147.