ПОНАВІ́ШУВАТИСЯ, ується, док. Нависнути (про багато чого-небудь). Над тими глинястими стінами понавішувались, неначе зелені килими, густі маси берези та дуба (Н.-Лев., II, 1956, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 142.