ПОНАБІГА́ТИ, а́ємо, а́єте, док.
1. Прибігти, прибути в яке-небудь місце (про багатьох). Де хліба приторгує [Тихін], де підводи наньме [найме], та усе недорого і дешевш проти усіх, що тогді [тоді] зо усіх голодних місць понабігали закупати (Кв.-Осн., II, 1956, 145); З далеких сіл понабігали підводи, нічної доби чатували в лісі (Горд., Чужу ниву.., 1947, 300); Понабігали діти у двір.
2. Натекти поступово в багатьох місцях.
3. Виступити, з’явитися (про зморшки). Глянула я через щілину: Омелько п’є та супиться, аж зморшки понабігали йому на лобі (Н.-Лев., II, 1956, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 141.