ПОМІ́СТЯ, я, с., іст.
1. Земельне володіння поміщика. Старий Гамза, як не гаразд своє хазяйство вів, а проте усі його великі помістя були заложені в ломбард (Мирний, IV, 1955, 204); Поміщик мав право збирати оброк у селян, що жили в його помістях, і примушувати їх робити на панщині (Іст. СРСР, І, 1956, 119).
2. У Росії і на Україні до початку XVIII ст. — феодальна земельна власність, яка надавалася за службу у війську чи при дворі і яку, на відміну від вотчини, не можна було заповідати, продавати тощо. Помістя разом з селянами роздавались дрібним служилим людям за службу при дворі або у війську князя (Іст. СРСР, І, 1957, 96).
3. рідко. Майно, власність.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 126.