ПОМІ́РЯТИ, яю, яєш і розм., рідко ПОМІ́РИТИ, рю, риш, док., перех. і без додатка,

1. Визначити якою-небудь мірою величину чогось; зміряти. Напевне, тут менше чим півдесятини. Ще раз поміряв кроками і, вже впевнений, що недоміряв собі, почав орати далі (Стельмах, II, 1962, 136).

2. Узувшись чи одягнувшись у що-небудь, визначити відповідність розміру, придатність для носіння одягу чи взуття; приміряти.

3. перен. Визначити величину, силу вияву чого-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 125.

Поміряти, ряю, єш, гл. Измѣрить. Та й малий же, каже, з біса; а ну я тебе поміряю. Рудч. Ск. І. 3. — ніжки, ручки дитині. При купаньѣ ребенка свести вмѣстѣ на моментъ правую ручку съ лѣвой ножкой, а лѣвую ручку съ правой ножкой. Навчаю, як і покупати… як ніжки, ручки поміряти, щоб і своїй дитині, бува, ніжок не звихнула. Г. Барв. 436.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 297.