ПОМУ́ЛЯТИ, яю, яєш, рідко ПОМУ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех. і без додатка.

1. Намуляти (див. наму́ляти²) у багатьох місцях.

2. Муляти (у 1 знач.) якийсь час.

3. перен., розм. Муляти (у 2 знач.) якийсь час. — Я, панотче, заради гречності, познайомив би вас з оцим дуже достойним чоловіком, але хай невідомість помуляє вашу душу (Стельмах, Хліб.., 1959, 509).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 136.

Помуляти, ляю, єш, гл. = Помулити 2. Аж плечі помуляв віровкою. Рудч. Ск. І. 53.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 300.