ПОМУ́ЛЕНИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до пому́лити; // у знач. прикм. Де-не-де з повіток, з ожередів соломи стирчали голі помулені ноги (Головко, І, 1957, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 136.