ПОМЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко. Знемагати від душевного болю, глибоких переживань і т. ін.

◊ Се́рце (душа́) помліва́є — хтось зазнає душевного болю, глибоко переживає. Моє серденько мліє, Мліє, помліває (Чуб., V, 1874, 403).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 130.

Помлівати, ва́ю, єш, сов. в. помліти, млію, єш, гл.

1) Обомлѣвать, обомлѣть. Моє серденько мліє, мліє, помліває. Чуб. V. 403. Болить животочок, все тіло помліло. Чуб. V. 263. Усі помліли: «Се він, — кажуть, — збожеволів». Г. Барв. 210.

2) Вспотѣть, обезсилѣть отъ жары. Буйволи на сонці помліли. Драг. 2.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 298.