ПОМИ́ЛУВАННЯ, я, с.
1. Дія за знач. поми́лувати 1. Зрадникам народу нема помилування-ні їм, ні роду (Укр.. присл.., 1955, 414); — Мене радять, — казав пацанок з дитячим довір’ям, — щоб я послав прохання до цариці про помилування (Вас., І, 1959, 77); Рєпніна була надійним другом. Не побоялася вона написати Орлову, добиваючись помилування або принаймні дозволу йому [Т. Г. Шевченку] малювати (Тулуб, В степу.., 1964, 482).
2. Рішення про звільнення від кари або про пом’якшення покарання за злочин. [Меланка:] В мене ж наказ — помилування Свічці — І цей огонь, дивись, я донесла (Коч., П’єси, 1951, 249); — Он, кажуть, помилування уже оголосили для тих, хто добровільно вийде з лісів (Гончар, II, 1959, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 119.