ПОМЕТА́ТИ¹, помета́ю, помета́єш і помечу́, поме́чеш, док., перех. і без додатка.

1. Метати якийсь час.

2. розм. Метати все або багато чого-небудь. Сурми знову засурмили, Довбищі знов загриміли, А підданство пометало Все шапки (Манж., Тв., 1955, 214).

ПОМЕТА́ТИ², а́ю, а́єш, док., перех. Обшити особливим дрібним швом все або багато чого-небудь. Він передивився кожну зборку, кожну зшивку [на сюртукові]. Як вилив вражий син! думав він і тихо усміхався. А петлі пометав? (Мирний, IV, 1955, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 117.

Пометати, мечу, чеш, гл.

1) Бросить (во множествѣ). Дрібні листи написала та й на воду пометала. Чуб. V. 948. Всіх турків у Чорнеє море пометали. АД. І. 215.

2) Разорвать на куски. Тілко змій ногу з стремена, так охота (звіри) його і пометала. Мнж. 32. Объ одеждѣ: разорвать, изорвать. Через перелаз упав — жупанину пометав. Грин. III. 665. Изрубить въ куски. Ой як пойду, всієх повоюю, мечом помечу, конем потопчу. Грин. III. 44.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 295.