ПОМЕ́РХНУТИ і ПОМЕ́РХТИ, хну, хнеш, док.

1. Утратити яскравість, блиск (про джерело світла); потьмяніти. Схід спалахнув. І померхнули зорі останні (Дор., Серед степу.., 1952, 18); // Утратити блиск, свіжість; поблякнути. Тут були старовинні поламані свічада, ікони, на яких померхли фарби (Скл., Карпати, II, 1954, 93); // Стати сумним, похмурим. Поглянула я тоді.. на його: червоний, обдутий якийсь він, очі в його якось померхли… (Вовчок, І, 1955, 277).

2. перен. Стати невиразним, неясним, нечітким. Павло сам довго не міг заснути, увесь виповнений думками й о́бразами, що навіть померхли вже були в останній час (Головко, II, 1957, 416).

3. перен. Утратити значення, важливість. Ореол над ним дуже швидко померхне (Шовк., Інженери, 1956, 261).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 117.