ПОМЕРТВІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Утратити ознаки життя; завмерти, заціпеніти. Гершко осмілився і ще дужче закричав. Але раптом замовк, помертвів. До його носа донісся запах диму (Фр., III, 1950, 43); — Коли приходить дядько Ларивон, сумний такий, і каже: «Німці Василька впіймали». Я помертвів (Збан., Таємниця.., 1971, 164); Марта помертвіла, далі схопилась: — Нечипоре, що тобі? Бог з тобою!.. (Григ., Вибр., 1959, 270); // Стати мертвотно-блідим. Очі її закрились, лице помертвіло (Мирний, III, 1954, 125); // Утратити чутливість, рухомість; заніміти (про частини тіла). В неї все помертвіло від тих слів (Загреб., День.., 1964, 116).
2. Утратити свіжість; зів’янути. Деревце помертвіло.
3. Стати пустельним, безлюдним. Помертвіли вулиці.
4. Утратити яскравість; потьмяніти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 117.