ПОМА́ЯТИ, а́ю, а́єш, перех. і неперех. Док. до ма́яти. Уже моя руса коса по двору помаяла (Чуб., V, 1874, 582); Вже не пустиш, мати, В той гай погуляти, Косою помаяти (Н.-Лев., II, 1956, 432); Вітер помаяв хустку.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 115.

Помаяти, маю, єш, гл. Развѣваться нѣкоторое время. Уже моя руса коса по двору помаяла. Чуб. V. 582. Не дають вітри постояти, зеленому листу помаяти; та не дають люде погуляти, русою косою помаяти. Мил. 87.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 294.