ПОМА́ЗАНЕЦЬ, нця, ч., церк., заст. Монарх, над яким здійснено обряд помазання на царювання. Церковники проповідували, що цар — помазанець божий, що влада йому дана від самого бога (Наука.., 3, 1960, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 111.

Помазанець, нця, м. Помазанникъ. На Господа вони забунтували, помазанцем його погордували. К. Псал. 3.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 292.

пома́занець = пома́заник (ж. пома́­занка) — монарх, над яким здійс­нено обряд помазання на царю­вання. На Господа вони забунтува­ли, помазанцем його погордували (П. Куліш).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 468.