ПОЛІЩУКИ́, і́в, мн. (одн. поліщу́к, а́, ч.; поліщу́чка, и, ж.). Жителі або уродженці Полісся. На українських заводах з’явились безщасні поліщуки, чи, як звуть їх на Україні, литвини (Н.-Лев., II, 1956, 95); Поліщуки займалися звіроловством, бортництвом, риболовлею, свято зберігали древні слов’янські звичаї (Наука.., 8, 1969, 15); Шофер Микола, маленький, худорлявий, бистроокий чернігівець, типовий поліщук, не може втриматися від сміху (Загреб., Шепіт, 1966, 305); В поліщучки Ганни одразу ожили дитячі спогади, поліські походи по гриби (Коз., Сальвія, 1959, 39); У гуцулки.. багатобарвні строкаті тканини.. У поліщучки — більш стримана гама, в якій домінує червоно-вишневий колір (Нар. тв. та етн., 4, 1968, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 86.