ПОЛІЧИ́ТИ1, лічу́, лі́чиш, док.
1. перех. і без додатка. Зробити підрахунок; порахувати. Невістка мотала починки, полічила чисниці та пасма, скинула півмоток з мотовила й сховала в свою скриню (Н.-Лев., II, 1956, 301); Клим спробував полічити, скільки їх, солдатів, у машині: вісім, дев’ять, десять… (Грим., Кавалер.., 1955, 31); Лишившись віч-на-віч з Лукією, баба Федора розв’язувала хусточку й просила дівчину допомогти полічити гроші (Донч., III, 1956, 92); Полічивши кількість річних кілець, можна визначити вік дерева (Наука.., 12, 1956, 20).
◊ Полічи́ти зу́би кому — б’ючи кого-небудь, повибивати йому зуби. — Чом ти йому зубів не полічив? — загомоніли кругом (Мирний, І, 1949, 188); Полічи́ти ре́бра — сильно побити. — Я тобі полічу ребра оцим мотовилом (Н.-Лев., II, 1956, 248); — Ми йому [агенту] сучому синові, зараз полічимо ребра, — підвелося вгору кілька важких кулаків (Стельмах, І, 1962, 200).
2. неперех. Назвати числа в послідовному порядку. Полічити до десяти.
3. перех., розм. Помилково визнати за іншого, за інше. Того, що прийшов оглядати квартиру, я чомусь полічила за пана електрика (Вільде, Сестри.., 1958, 295).
ПОЛІЧИ́ТИ2, лічу́, лі́чиш, док., перех., рідко. Те саме, що полікува́ти. Три дні полічили, а там сказали, що умер багатир (Сл. Гр.); Я їх [зуби] вже полічив — і тепер легше, хоч сьогодні не виходив з дому, бо трохи морозило (Коцюб., III, 1956, 418).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 85.