ПОЛІЦА́Й, я, ч. У дореволюційній Росії та в деяких капіталістичних країнах — особа, що служить у поліції, нижчий чин поліції. На гору виходить, крадучись, поліцай, оглядається, зазирає в кущі (Вас., III, 1960, 267); Шумно дрібочучи по булижнику шинами, пробіг екіпаж із стурбованим справником. За ним по тротуару ..підтюпцем бігли зопрілі поліцаї (Панч, І, 1956, 62); Капіталістам тут же [в колонії] рай: англієць п’яний он танцює, в долоні плеще поліцай (Тич., II, 1957, 270); // Підчас Великої Вітчизняної війни — особа, завербована з місцевого населення тимчасово окупованих фашистами районів на службу в поліції. З кущів почали вилазити .. поліцаї (Тют., Вир, 1964, 537); Довкола були .. поліцаї. Вони могли кожну хвилину знищити Скибу (Жур., Дорога.., 1948, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 84.