ПОЛІХРОМІ́Я, ї, ж., спец. Багатобарвність творів образотворчого мистецтва. Характерною особливістю тогочасних [III ст. до н. е. і перших століть н. е.] пам’яток є поліхромія, тобто тенденція до створення яскравих, пишнобарвних поєднань (Наука.., 8, 1968, 21); // Багатобарвне фарбування. Найпростішим засобом рішення вікон при відсутності наличників або завершення вікна є поліхромія (Жилий буд. колгоспника, 1956, 162); Вікна [східноукраїнського житла] здебільшого мали віконниці, оздоблені різьбою і поліхромією (Нар. тв. та етн., 1, 1965, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 84.