ПОЛІТУ́РА, и, ж.
1. Вид лаку, що являє собою розчин смолистих речовин у спирті і використовується для полірування виробів з дерева. Ні слова не сказавши, махнув [третьокласник] у столярню і вніс політуру (Свидн., Люборацькі, 1955, 152); Двері блищали від політури та від мідяних почищених ручок (Гр., Без хліба.., 1958, 83).
2. Глянець, лиск, наведений поліруванням, лакуванням. Його [олівця] жовта політура полискувалася до сонця (Фр., І, 1955, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 83.