ПОЛІ́ТОК, тка, ч.
1. діал. Одноліток. Чом ти, юначе, відірвав Од книги погляд невтолимий І став з політками своїми До радісно-рухливих лав? (Рильський, І, 1956, 153).
2. заст. Щорічний податок; // Річна оренда. — Так і так, Марто, — сказав [газда].. — Взяв би від вас поле на політок, а вам, якби хотіли, частю [частиною] хлібом, кажім, уже готовою мукою, сплатив (Коб., III, 1956, 527).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 83.