ПОЛІ́ТИК, а, ч.

1. Той, хто займається питаннями політики; політичний діяч. В. І. Ленін найповніше поєднував у собі теоретичну силу великого ученого і геній неперевершеного політика (Ком. Укр., 10, 1967, 18); Кожний суспільний клас має своїх політиків і публіцистів, а кожний політик і публіцист орієнтується в ситуації й визначає майбутні перспективи своєму класові (Козл., Щури.., 1956, 136); // ірон. Той, хто цікавиться питаннями політики, любить говорити про політику. Аркадій, який завжди вважав себе за доброго політика, ніколи не припускав, що революція в Росії відіб’ється в світі таким широким відгомоном (Вільде, Сестри.., 1958, 33).

2. перен., розм. Особа, яка вміє тонко влаштовувати складну справу. Як досвідчений демагог і хитрий політик, Сагайдачний свідомо перебільшував (Тулуб, Людолови, І, 1957, 203).

3. розм. У дореволюційній Росії — політичний в’язень.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 80.