ПОЛІ́СЬКИЙ, а, е. Прикм. до полі́сся і Полі́сся. Ніякого війська ніколи в цьому глухому поліському містечку [Стародубі] не стояло (Смолич, II, 1953, 38); Всі чотири українських фронти від поліських боліт до самого Чорного моря знялись помахом єдиної руки й рушили на Захід (Довж., І, 1958, 355); Наш чудовий поліський край прославляють трудовими подвигами тисячі трудівників полів (Хлібороб Укр., 6, 1967, 4); Вироби з поліського кришталю все ширше знаходять попит у широких кіл населення (Рад. Укр., 16.I 1965, 3); // Власт. поліссю і Поліссю. Шкода, що вчора цілий день ішов дощ — уже тая проклята поліська осінь! (Л. Укр., III, 1952, 663).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 79.