ПОЛІПИ́ТИ, ліплю́, лі́пиш; мн. полі́плять; док., перех.

1. Зліпити все або багато чого-небудь. Поки старі балакали та пили, Мелашка затопила в печі і поліпила вареники (Н.-Лев., І, 1956, 320).

2. Приліпити все або багато чогось до чого-небудь; поприліплювати. Наші хлопці не співають, бо зубів не мають, Треба глини замісити, зуби поліпити (Коломийки, 1969, 100); Вона незчулася, як поліпила до одного ставника трохи не всі свічечки, одна одним тільки і зосталася у її руках (Мирний, III, 1954, 319).

3. Позаліплювати, обліпити чим-небудь все або багато чогось. Сир їли — зуби поліпили (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 77.

Поліпити, плю́, пиш, гл.

1) Слѣпить, вылѣпить (во множествѣ). Вареники поліпили.

2) Облѣпить, замарать (во множествѣ). Сир їли, — зуби поліпили. МУЕ. III. 103. Поліпіл кошелю. Вх. Уг. 261.

3) Прилѣпить (во множествѣ). Пішла в церкву стара баба, свічок накупила, де була яка ікона, всюди поліпила! Рудан. І. 100.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 284.