ПО́ЛЮС, а, ч.

1. Точка перетину уявної осі обертання Землі з її поверхнею. За формою Земля є куля, помітно сплющена біля полюсів (Про вулкани.., 1955, 32); Над царством льодів через полюс Північний Мій шлях простелявся — далекий, незвичний (С. Ол., Гумор.., 1951, 68); // Місцевість, яка прилягає до цієї точки. Одежі на себе понакутували [молодиці], наче на полюс зібралися (Кучер, Трудна любов, 1960, 451); Батьківщина привіт посилає синам, — долітає у відповідь голос: озивається наш, відкликається нам усиновлений, скорений полюс (Гонч., Вибр., 1959, 104).

2. спец. Точка перетину нерухомої осі з поверхнею тіла, яке обертається.

3. фіз. Один з двох протилежних кінців електричного ланцюга або магніту. Затискачі елемента, до яких прилучають проводи від зовнішнього кола, називаються полюсами елемента (Курс фізики, III, 1956, 64); Якщо полюси батарейки від звичайного кишенькового ліхтарика з’єднати металевими дротиками з гальванометром, то стрілки приладу відхиляться (Наука.., 10, 1958, 15).

∆ Магні́тний по́люс див. магні́тний.

4. тільки мн., перен. Що-небудь абсолютно протилежне іншому. Розпач і цинізм — от два полюси, між якими гойдається душа буржуазного інтелігента в капіталістичних країнах (Рильський, III, 1956, 378).

∆ По́люс хо́лоду — район найнижчих зимових температур на земній поверхні. На клімат [Камчатки] впливають як течії, так і полюс холоду, який міститься не на Північному полюсі, а на кілька тисяч кілометрів на південний схід, приблизно в районі Верхоянська (Довж., III, 1960, 321).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 106.