ПОЛЮВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. полюва́ти. Не тоді собак годувать, як на полювання їхать (Укр.. присл.., 1955, 205); Раннім ранком ми з Ласкаро Подались на полювання На ведмедя (Л. Укр., IV, 1954, 154); Коли мисливець підходить до лугу чи болота, багатого на дичину, його охоплює радісне передчуття щасливого полювання (Рильський, III, 1956, 128); Тяжко починалося його полювання на землю. В усі боки шарпався чоловік, щоб роздобути копійку, ходив на заробітки (Стельмах, II, 1962, 114); Поблизу Південно-Африканського узбережжя океанські хвилі віками приховували від людей алмази, на які тепер почалося справжнє полювання… (Веч. Київ, 16.XI 1967, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 105.

Полювання, ня, с.

1) Охота. Він мав такий звичай, що як тільки настав ранок, то зараз сіда на коня і где на полювання, бо кохався у полюванні. Рудч. Ск. І. 121.

2) Періодъ половой горячности у коровы. Ум. Полюваннячко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 291.

полюва́ння (зменшено-пестли­ве — полюва́ннячко) — шукання й переслідування диких звірів, пта­хів з метою вбити чи зловити їх; як промисел воно називається мисли́вством (див.); у весільній обря­довості символізує сватання: «Ко­ні сідлайте, хорти скликайте, Та поїдемо в чистеє поле, В чистеє поле на полювання. Ой, там я за­знав куну в дереві, Куну в дереві, дівку в теремі».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 468.