ПОЛЮБУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., ким, чим, на кого — що і без додатка.

1. Любуватися (у 1 знач.) якийсь час. Полюбувавшись обновою, Петрик враз затих, зітхнув і почав розстібати сорочку (Збан., Малин. дзвін, 1958, 166); — Хіба піти? — дума [Чіпка]. — Піду… Її не побачу, — на поле полюбуюся… (Мирний, І, 1949, 164).

2. у знач. вигукового слова, перев. наказ. сп. полюбу́йся, полюбу́йтеся. Виражає докір, обурення, подив і т. ін. Сергій Сергійович узяв фотокартку й до дітей: —Щойно я одержав листа з Казахстану.. Полюбуйтеся! — і, посміхаючись у вуса, передав дітям фотокартку (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 20); [Сестра Серахвима:] Полюбуйтеся тепер дочкою своєю! полюбуйтеся черницею, що з козаком намірялась мандрувати… (Мирний, V, 1955, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 105.