ПОЛЮБО́ВНИК, а, ч., розм. Те саме, що коха́нець 1. В голові її вічно шуміла сивуха; вона все ще моргала на хлопців, але вже забула лік своїм полюбовникам (Коцюб., І, 1955, 69); — Роздарила [роздарувала] наші землі Катерина [друга] графам та князям, своїм полюбовникам… (Гончар, I,1959, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 105.

Полюбовник, ка, м. Любовникъ. Сквир. у. Кому, красо, достанешся? Чи сотнику, чи полковнику, чи прежньому полюбовнику. Чуб. IV. 495. Ум. Полюбо́вничок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 291.