ПОЛЮБИ́ТИ, люблю́, лю́биш; мн. полю́блять; док., перех.
1. Відчути глибоку відданість, прив’язаність до кого-, чого-небудь, визнаючи значення, гідність і т. ін. когось, чогось. За той час, як він покинув своє міністерство та осівсь на селі, мужики його полюбили (Коцюб., II, 1955, 384); Туляки швидко звикли до моря, полюбили матросів і їхні кораблі (Кучер, Чорноморці, 1956, 25); // Відчути прихильність до кого-небудь внаслідок близького споріднення, приятелювання, товаришування і т. ін. Полюбила .. тітка мале внуча (Мирний, IV, 1955, 296); — Тату, як ви так полюбили Дмитра, переїжджайте до нас жити, — не раз говорила вдовиця (Стельмах, II, 1962, 261); Він щиро заприятелював зо всіма учасниками експедиції, полюбив їх (Тулуб, В степу.., 1964, 305).
2. також без додатка. Відчути прихильність до особи іншої статі; покохати. Не слухала Катерина Ні батька, ні неньки, Полюбила москалика, Як знало серденько (Шевч., І, 1963, 21); Це був такий час, який буває в кожного, хто вперше полюбить (Ю. Янов., II, 1958, 101).
3. Відчути потяг, схильність до чого-небудь. — Треба, щоб народ полюбив працю, не ставився до неї, як раб… (Довж., І, 1958, 455); // Відчути задоволення від споглядання, сприймання чого-небудь. Захоплений красою Кавказу й Криму, полюбив він [Пушкін] і ласкаву природу України (Рильський, X, 1962, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 104.