ПОЛУ́ЩЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до полу́щити.

2. у знач. прикм. Який полущився. — Рукава закочені, обличчя полущене від сонця… (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 104.