ПОЛУ́ЧЧАТИ, аю, аєш, док., розм., рідко,
1. Стати кращим, поліпшати; // безос. Змінитися на краще, покращати (про стан здоров’я).-Та їй [Марусі], здається, трохи получчало: буде здорова! (Вовчок, І, 1955, 235).
2. Погарнішати, покрасивішати (про зовнішній вигляд). — Дивись, який став! Як получчав! Бач, радується! (Вовчок, VI, 1956, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 104.