ПОЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. полу́плять; док., перех., розм.

1. Очистити все або багато чого-небудь від шкаралупи, шкурки, лузги і т. ін. Ой засвіти, місяченьку, на нашу стодолу, Полупимо кукурудзи, підемо додому (Коломийки, 1969, 68).

◊ Полупи́ти зу́би — посміятися якийсь час. Найважливішим для них було показати себе та й людей побачити. А для цього не обов’язково заходити до школи, можна й біля ганку зуби полупити (Збан., Сеспель, 1961, 373).

2. Висидіти пташенят (про птахів). Хоч би тобі один розбовток! Усі яйця квочки полупили (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 103.

Полупити, плю́, пиш, гл.

1) Облупить; обчистить. Воліла я, воли мої, вас всіх полупити. Рудч. Чп. 166. Дають мені бараболі полуплені їсти. Чуб. V. 1125.

2) О насѣдкахъ: высидѣть (во множествѣ). Хоч би тобі один розбовток! Усі яйця квочки полупили. Г. Барв. 194.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 290.