ПОЛУНИ́ЦЯ, і, ж. (мн. полуни́ці, ни́ць).
1. Трав’яниста багаторічна рослина, яка цвіте білими квіточками і дає їстівні соковиті ягоди. Спаржа, помідори, суниці, полуниці, синя капуста.., шпінат устеляли грядки, неначе оксамитовий килим (Н.-Лев., III, 1956, 232).
2. Рожево-червона кисло-солодка ягода цієї рослини. Уже полуменіли полуниці На грядці, що торік я засадив (Рильський, II, 1960, 224); // у знач. збірн. — У мене ж і свіжа полуниця знайдеться.. — Спасибі. — Навіть полуницями не спокушу вас? (Стельмах, І, 1962, 336); * У порівн. Від полум’я з печі бабусині лиця Червоними стали, немов полуниця (Коцюб., І, 1955, 432).
3. Те саме, що суни́ця. На цих пролісках росло дуже багато полуниць (Стор., І, 1957, 238); Оце поспінуть полуниці, Насуне миру — повен ліс (Манж., Тв., 1955, 123); Йде дівча у ліс по полуниці (Мал., Звенигора, 1959, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 103.