ПОЛОНІЗО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до полонізува́ти.
2. у знач. прикм. Який полонізувався. Організація [«Руський собор»] складалася з полонофільської частини української буржуазної інтелігенції і полонізованих потомків українських магнатів (Іст. УРСР, І, 1953, 438).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 95.