ПОЛО́НКА, и, ж., розм. Те саме, що ополо́нка. — Сам же я ту полонку рубав, Коня напував (Чуб., III, 1872, 298); Сміється баба з себе, а там зведе й на других баб, як там дід бабу полюбив, що у полонці втопив (Дн. Чайка, Тв., 1960, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 95.