ПОЛОМЕНІ́ЮЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до поломені́ти. Тільки-но сяйнув з темряви низками поломеніючих вікон масивний палац колгоспного клубу,.. як ураз схвильовано притихла Галина (Крот., Сини.., 1948, 77); * Образно. Перо все швидше й швидше снує, на сіруватому папері ланцюг нерівних літер, думки, мов поривчасте гаряче дихання, рвуться крізь натовп поломеніючих слів (Кол., Терен.., 1959, 309).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 93.