ПОЛОВЧИ́Н, ПОЛОВЧА́Н, а, ч. Те саме, що половча́нин. Жив собі той половчин без страху і не віз викупу тому простодушному чоловікові (Фр., IV, 1950, 147); Половчин схопився на ноги і, знову вклонившись, підбіг до Мстислава (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 361); // у знач. збірн. Широкий Дніпре,.. Пробив єси високі скали, Текучи в землю половчана (Шевч., II, 1963, 388); Невже на полі половчана Поникли стяги й сурмачі Дружини Ігоря? (Мал., Битва, 1943, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 90.